БОРТЬ

ВИДОВБАНА В СТОВБУРІ ЖИВОГО ДЕРЕВА КАМЕРА, МАКСИМАЛЬНО ПОДІБНА ДО ПРИРОДНЬОГО ДУПЛА

БОРТЬ

ВИДОВБАНА В СТОВБУРІ ЖИВОГО ДЕРЕВА КАМЕРА, МАКСИМАЛЬНО ПОДІБНА ДО ПРИРОДНЬОГО ДУПЛА
Первісне значення слова «борть» мовознавцями пов'язується з видовбаною залізним інструментом порожниною в дереві.
З ним споріднене слово «бір», яке ми зараз вживаємо у значенні «сосновий ліс», але раніше воно означало ділянку лісу з бортними соснами.
Термін борть спершу позначав дерево із штучно зробленою порожниною для заселення бджолиного рою. Побачивши у дереві гніздо диких бджіл, які заселяли через маленький отвір дерево з порожниною-дуплом, мисливці за медом зрубували дерево, бджіл викурювали димом або випалювали вогнем, а мед забирали. Такий спосіб збирання меду існував донедавна на Поліссі, трапляється і досі. Якщо ж таке дерево було недалеко від садиби, то, піднявшись і закріпившись на стовбурі за допомогою мотузки, можна було розширити природне дупло, видовбавши вертикальний отвір, який називали «довж». Цей отвір щільно закривали дерев'яним бруском. Саме через нього бортник міг діставати мед, не зрубуючи дерево і не знищуючи бджолину сім'ю. З появою довжі пов'язують початки виникнення бортництва.
Найдавніші писемні згадки про борті зустрічаються у Правді Руській, пізніше — у статутах Великого князівства Литовського. Слово «борть» відоме і зараз серед бджолярів Полісся. Більше того, якимось дивом старі бортні дерева, попри тотальні вирубки на Поліссі, збереглися у селах Дубровицького, Сарненського та Рокитнівського районів Рівненщини.

Бортні дерева передавались у спадок, два таких дерева відомі в селах Переходичі та Будки-Кам'янські.

Дерево для майбутньої борті вибирали стрижньове ситовате, тобто старі сосни, з яких не добували живицю, а їхня внутрішня частина починала порохнявіти. Щоб зробити борть, бортнику потрібно було піднятися на дерево за допомогою жені/лєзіва. Закріпившись на потрібній висоті, він видовбував пішнею порожнину у стовбурі. Якщо майбутня борть була не високо, часом для полегшення важкої фізичної роботи біля дерева майстрували настил з дощок на стовпах — кро́вать, стоячи на якому було легше майструвати борть. Крім пішні як основного інструменту на початковому етапі могли використовувати долото, сокиру.
Бортна сосна
Рокитнівський р-н Рівненської обл., 2013 р.
Бортна сосна і бортник
Рокитнівський р-н Рівненської обл., 2013 р.
Бортна сосна
Рокитнівський р-н Рівненської обл., 2013 р.
«Шукалі старе-старе дерево, сосни товстиє. І як у сосни на деревини є губа — отакій нарост, тепер же дєд знав, і я знаю, шо те дерево — у йому всередини буде дупло. Дирка буде. А хоть і не дирка, то воно мняке до роботи. Вілазить наверх, щіпляєцца за голлю етою женню, бере сокиру і стукає. Вон же ж вєсить кругом хвоїни. Постукав-постукав: Ееей, синок! каже на мене, отето буде вона! І вже тогди довбе. Хто нізко — то робілі кровать. Кровать — ето закопває стовпі такіє довгіє і там роб'ять кровать, і ето вже там на той кроваті сидить і довбе. Дєд — на жені. Шо довбнув, то й одлєтів, шо довбнув то і одлєтєв. Такий був упіруватий дєд. Ото вибірав так. А буває шо і промаже. То вже довбе-довбе, алє за тиждень відовбе»

Розповідь про вибір бортного дерева, записана в с. Єльне Рокитнівського р-ну Рівненської обл.
Процес виготовлення борті тривав до тижня. Верх дерева, як правило, зрубували, щоб його не зламав вітер. Подібні бортні дерева зі зрізаними верхами зображені в альбомах Домініка Де ля Фліза, який у ХІХ ст. створив серію етнографічних малюнків селян Київської губернії, зобразивши зокрема бортників та бортні дерева.
Конструкція борті була простою: всередині стовбура трапецієподібна в перетині камера із вертикальним отвором-довжею, що закривався бруском з аналогічною назвою. Крізь довж бортник глядів пчоли. Приблизно через рік довж збільшували у висоту і закривали двома брусками, верхній з яких був забитий наглухо. Такий тип довжі у с. Єльне називали «борть з похраддю».

Око для вильоту бджіл у стовбурах бортей робили рідко, найчастіше прорізали два отвори по краях бруска-довжі, яким її закривали. Усередині борті на стінці вставляли хрестовину з гілок крушини або лози, на які бджоли кріпили свої стільники.

Брусок-довж зверху прикривала дошка — снєть, сніт, плаха, стропка. Вона кріпилася на кілках, врубаних знизу та зверху довжі, і слугувала захистом від ведмедів, куниць, мишей, дятлів.

У стовбурі одного дерева могли робити від однієї до трьох бортей.
Біля бортей та вуликів-колод на деревах могли кріпити захисні конструкції — гудьор і булаву, які перешкоджали ведмедям залізти до меду.

Вулик-колода

відомий на Поліссі під назвами борть, колода, вулєй, довбанка, дуплянка, пень

Вулик-колода

відомий на Поліссі під назвами борть, колода, вулєй, довбанка, дуплянка, пень
Найдавніша конструкція колоди була ідентична борті з одним бічним отвором. Якщо ж середина дерева була порохнява і піддатлива для видовбування, його видовбували через бічний отвір — довж і через верхній — голову або випалювали наскрізь і забивали дерев'яними кружками верхній і нижній отвори.

Доступ до внутрішньої камери дозволяв більш охайно опрацювати і зачистити стінки вулика. Для цього використовували такі інструменти як круглий струг або склобка. На рівні верхнього краю довжі збоку робили око — кілька отворів для вильоту бджіл. Їх просвердлювали тиблем або видовбували долотом. Під верхнім кружком у видовбані в стінках пази вставляли на́ставку — хрестовину з дерев'яних брусків та кілків, на яку бджоли кріпили стільники. Верх колоди для захисту від негоди накривали корою берези — берестом, зверху притискали колотою важкою плахою.
Деталі вулика-колоди та борті. Варіанти кріплення та деталей вуликів-колод. Варіанти встановлення вуликів-колод.
Колоди вішали на деревах або встановлювали на дерев’яних підставках поблизу своїх садиб, орієнтуючи їх оком на схід. Місце для вулика і на дереві, й на землі підшуковували так, щоб влітку він не був на сонці, аби бджоли не перегрівалися. У деяких колодах під стільниками кріпили дерев’яну планку, яка у спекотну пору року запобігала падінню важких стільників повних меду.
будова вулика-колоди
Будова вулика-колоди
с. Листвин, Житомирська обл.

1 — Круг; 2 — Колоті дошки;
3 — Береста; 4 — Голова;
5 — Кілки; 6 — Око (льоток);
7 — Сніт; 8 — Довж.

На Поліссі різні частини вулика-колоди мали свої назви:

борть – загальна назва і зокрема назва внутрішньої камери
довж – бічний отвір і брусок, яким він закривається
око – отвори для вильоту бджіл
снєть – масивна дошка, яка кріпилася на довжі
круг, осух – дерев'яна кришка, якою забивали верхній отвір у колодах
дно, днище, спод, подка, под – нижня частина внутрішньої камери
на́ставка – дерев'яна основа для кріплення стільників у голові вулика
верх, голова – верхня частина вулика
берест – березова кора, якою закривали зовні верх вулика
круг – масивна дерев'яна колота плаха, якою притискали берест зверху
Крім вертикальних вуликів-колод на Середньому Поліссі, особливо в Житомирській області, розповсюджені лежаки – колодні вулики, що встановлені на деревах майже горизонтально з невеликим нахилом. Подібний тип колод зафіксований Де ля Флізом на малюнку з Київської губернії.

Вулики-колоди розташовували в селі на найбільших деревах, у навколишніх лісах, часто вони могли знаходитись на відстані кількох кілометрів від оселі бортника.

Для непризвичаєного подорожнього може здатися дивним поліський звичай встановлення вуликів на кладовищах. Справді, борті і колоди трапляються на мо́гилках багатьох сіл Полісся. Це пояснюють тим, що на кладовищах зберігаються старі кремезні дуби і сосни, які звичай забороняв зрізати. Можемо також здогадуватись про зв'язок у народному світосприйнятті бджоли, меду і воску з потойбічним світом предків: «Мертвиє люблять мед». Зараз деякі бортники свідомо стягують вуллі на найбільші та найстаріші дерева в лісі, щоб їх не зрізали, таким чином рятуючи їх від знищення.

Сучасні бортники пам'ятають, що іще в середині ХХ ст. колоди з бджолами могли дарувати молодим на весілля. Власник борті урочисто виголошував, що дарує вулєй з пчоламі і називав урочище, де вони знаходилися.
З розповсюдженням рамкового бджільництва деякі бджолярі, особливо на Західному Поліссі, де старовинне бортництво раніше відійшло в минуле, виготовляли невеликі рамки і вставляли їх у колоди з наскрізь видовбаною серединою. Будучи вже рамковим вуликом, ззовні такий тип зберігав вигляд традиційної борті. Нині більшість бортників виготовляють колодні вулики за допомогою бензопили, це пришвидшує роботу, але традиційна пішня досі лишається інструментом, який неможливо замінити на фінальних етапах створення вулика.
Вулик-колода, пристосований під рамки.
Малюнки Юрія Павловича зі статті Лідії Шульгіної «Пасічництво в селі Старосілля. Матеріали до монографії села Старосілля», 1931 р.
Вулик-лежак, пристосований під рамки.
Олевський р-н Житомирської області. 2018 р.
Ніна Заглада. Експедиція на Полісся.
1934 рік. Бджільництво // Родовід № 4, 1992 р., с. 26-31.
Працюємо на ентузіазмі
Підтримай дослідження нашої спадщини: